 |
LІTOPIS, LTD |
|
Address: м. Львів, вул. Костюшка, 2
Phone number: +38(0322) 721571
, +38(032) 2553431
|
Product's description
Енциклопедія Львова (I том, А-Ґ)
За редакцією Андрія Козицького та Ігоря Підкови
Рік видання - 2007
ISBN - 966-7007-68-8 (Т. 1)
Формат - 205х260, оправа - тверда + суперобкладинка
Кількість сторінок - 656 (повноколірних)
Ціна без знижки - 240 грн.
Енциклопедія Львова (II том, Д-Й)
За редакцією Андрія Козицького
Рік видання - 2008
ISBN - 978-966-7007-69-0 (Т. 2)
Формат - 205х260, оправа - тверда + суперобкладинка
Кількість сторінок - 608 (повноколірних)
Ціна без знижки - 280 грн.
Енциклопедія Львова (III том, К)
За редакцією Андрія Козицького
Рік видання - 2010
ISBN - 978-966-7007-99-7 (Т. 3)
Формат - 205х260, оправа - тверда + суперобкладинка
Кількість сторінок - 736 (повноколірних)
Ціна без знижки - 350 грн.
Енциклопедія Львова (IV том, Л-М)
За редакцією Андрія Козицького
Рік видання - 2012
ISBN - 978-966-7007-23-4 (Т. 4)
Формат - 205х260, оправа - тверда + суперобкладинка
Кількість сторінок - 816 (повноколірних)
Ціна без знижки - 420 грн.
Анотація
Фрагмент книжки - I том II том III том IV том
Перелік гасел
Рецензії
Написати відгук
Анотація
„Енциклопедія Львова” – перше в історії України енциклопедичне видання, головним героєм якого є Місто – його історія, культура, мистецтво, наука, релігійне й соціально-економічне життя.
До Енциклопедії увійшли біограми відомих осіб, які народилися, вчилися, якийсь час мешкали та працювали у Львові, померли й поховані тут. Окремі гасла присвячені очільникам міської та окружної адміністрації (бурґомістрам, президентам міста, губернаторам і намісникам Львівщини), керівникам держав (князям, королям, президентам та ін.), церковним ієрархам, видатним діячам культури та науки, які відвідували Львів й чия діяльність безпосередньо стосувалася розвитку міста. Видання вміщує інформацію про сучасних діячів культури, науки і спорту, актуальних керівників найбільших наукових і навчальних закладів міста.
Окремі енциклопедичні гасла присвячені найвідомішим пам’яткам архітектури, вулицям та площам, пам’ятникам, унікальним експонатам, які зберігаються в музейних збірках Львова. Громадські та державні інституції представлено у виданні гаслами про навчальні та наукові заклади (університети, інститути, бібліотеки), установи культури (театри, музеї, галереї), пресові видання, мистецькі й наукові об’єднання тощо.
Спеціальний тематичний блок становлять гасла, які висвітлюють реалії міського побуту матеріальної і духовної сфери, локальні вияви загальносвітових тенденцій розвитку культури, місцеві здобутки окремих галузей науки, перебіг у Львові найважливіших подій світової й української історії.
Енциклопедія Львова – багато ілюстрована. Велика частина ілюстрацій походить із збірок Львівської галереї мистецтв, Львівського історичного музею, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, Центру досліджень визвольного руху, приватних колекцій. Значний відсоток використаних у виданні архівних фотографій та репродукцій публікується вперше, завдяки чому буде збагачено іконографію давнього Львова.
Авторами Енциклопедії Львова стали фахівці-львовознавці, дослідники минулого міста, спеціалісти в галузі політичної, економічної, соціальної історії та історії культури, працівники вищих навчальних закладів, архівів, бібліотек і музеїв, театрів та ін. Кожен із авторів узяв на себе відповідальність за зміст енциклопедичних статей, ідентифікуючи їх власним підписом.
Рецензії, cтатті
*****
Львівська газета, 6 вересня 2012 року
«Львівський» – це бренд
Розмова з Андрієм Козицьким, науковим редактором «Енциклопедії Львова»
Днями у видавництві «Літопис» світ побачить четвертий том «Енциклопедії Львова» – першого в Україні енциклопедичного видання, присвяченого історії окремого міста. Вихід кожного наступного тому – це щоразу подія не тільки тому, що отримуємо чергову сконцентровану порцію знань, а ще й через те, що міцніє надія – поважний багатотомник таки має шанс бути завершеним. Напередодні появи книги «Газета» зустрілася з науковим редактором “Енциклопедії Львова”, кандидатом історичних наук Андрієм Козицьким, щоби першими довідатися про ті цікавинки, що їх матимемо нагоду незабаром пізнати.
– Якими ви відчули літери «л» і «м», з яких і складається зміст чергового енциклопедичного тому?
– Це дуже львівські літери, оскільки саме на літеру «л» (зокрема з прикметника «львівський») починаються назви багатьох місцевих установ , а на літеру «м» ми вмістили гасла про всі львівські музейні збірки, тобто велику частину матеріальної пам’яті міста.
– Цікаве спостереження – з появою кожного нового тому «Енциклопедії» кількість літер (які до нього входять) зменшується, але зростає кількість сторінок видання. Ця тенденція актуальна і далі?
– Ми теж її, до речі, помітили. Бо коли в першому томі було трохи понад 600 сторінок, то далі об’єм книг неухильно збільшувався – сьогоднішня книга лишень із двох літер матиме аж 816 сторінок. Однак вона, напевно, стане переломною. Бо наразі плануємо усі інші літери, що ще залишилися, зібрати в одному останньому томі. Адже гасел на них є не так вже й багато. Мабуть, проблема створення усіх енциклопедій у тому, що вони завжди мають шанс розтягнутися у нескінченність. Тому ми з директором видавництва «Літопис» ( який до слова, є ініціатором та керівником цього проекту) Михайлом Комарницьким намагаємося дотримуватися у своїй праці логічних підходів та прагматичної доцільності. Коли вийдуть уже всі томи «Енциклопелії Львова» буде варто розмістити в інтернет-мережі електронний варіант цієї книги, де під наглядом певної редакційної колегії, окремі гасла можна було би уточнювати, розширювати чи вносити правки, актуалізуючи інформацію. Але це все наразі – справа віддаленого майбутнього.
– Які гасла саме в четвертому томі «Енциклопедії», на ваш погляд, вартують особливої уваги, тобто такі, що можуть стати для ширшого кола львів’ян справжнім відкриттям?
– Боюся, що для ширшого загалу відкриттям можуть стати навіть розповіді про Львівську картинну галерею та Львівський історичний музей. Не знаю, чи хтось проводив статистичне опитування, як часто наші земляки бувають в цих культурних осередках, але боюся, що результат такого дослідження може виявитися невтішним. Попри те, що Львів сьогодні все виразніше набуває характеру туристичного міста, яке приваблює людей з-поза його меж, чимало львів’ян навіть не підозрюють, якими скарбами рідне місто володіє. До речі, у цьому томі вперше буде подана історія розвитку всіх музеїв у Львові у їх складному взаємозв’язку. Цілий рік праці присвятила дослідниця-музеєзнавець Ірина Горбань роботі з джерелами та архівами, щоб ми сьогодні, нарешті, отримали можливість побачити історію львівських музеїв як єдине ціле. З іншого боку, якщо «родзинкою» попереднього тому було гасло «костели» (в якому ми описали всі римо-католицькі святині міста), так у цій книзі таким гаслом є «монастирі», що включає розгорнуту історію львівських монастирських споруд.
– Пане Андрію, поговорімо про слово «львівський» у назвах місцевих організацій та установ. Як виглядає його динаміка у цій площині ?
– Мені складно говорити про динаміку, бо мети досліджувати, як це слово поширювалося у власних назвах, я не мав. Але мій приятель-киянин, який кілька років тому відвідав Львів, звернув увагу (навіть із деяким роздратуванням), що словом «львівський» місцеві заклади та установи відверто зловживають, активно використовуючи у своїх назвах цей прикметник. Він дивувався, мовляв, що це за нісенітниця – бо яка ще може бути установа у Львові: полтавська, ужгородська чи харківська? Я пояснював, що «львівський» – це вже своєрідний бренд і що львів’яни так пишаються своїм містом, що приналежність до нього підкреслюють за кожної нагоди. До енциклопедії (орієнтуючись на дефініцію «львівський» у назві) ми включили тільки установи з традиціями, бо якби довелося говорити про всі дрібні комерційні підприємства чи громадські об’єднання, у чиїх назвах таке слово присутнє, тоді том виріс би до неймовірних розмірів. Що стосується часу, коли такий локальний патріотизм активно почав розвиватися ( а саме про нього мова), то це, очевидно, остання чверть ХІХ століття. А точніше, після то, як восени 1870 року Львів отримав статут міського самоврядування. Українці перейняли це плекання львівської ідентичності після Другої світової війни. У повоєнний час Західна Україна і зокрема Львів, що перебували тоді в складі СРСР, мали опінію своєрідного заповідника національної думки та культури західного зразка. Хоча, якщо чесно, сам я далекий від того, щоби стверджувати, що існує окрема львівська ідентичність. Такі твердження – спекуляція. Бо добрий українець зі Львова – це передовсім добрий українець і патріот держави. А вже тільки потім – львів’янин. Однак приємно усвідомлювати, що наше місто має впізнаване реноме в державі і серед наших сусідів. Мовляв, бути львів’янином – це мати відповідний характер та демонструвати особливий спосіб поведінки. До речі, «львівські» риси характеру кожен добирає сам відповідно до того, як він того ідеального львів’янина собі уявляє.
– Чи нема в таких уявленнях снобізму та зверхності стосовно інших міст?
– Мені видається, що ні. Велика кількість осіб, про яких пишемо у «Енциклопедії Львова», народилися не у Львові, але тут працювали чи творили, і саме у нашому місті стали відомими. Чудовий приклад – син Моцарта, який саме зі Львовом пов’язав значну частину свого життя. Попри те, що тут він почувався імовірно ненайкраще, сьогодні має значення тільки те, як сприймають його причетність до Львова наші сучасники. Останнім часом набрала популярності теза про те, що об’єктивна історія взагалі неможлива, а кожне покоління конструює для себе ту історію, яка необхідна йому саме на сьогоднішній день. Тобто якщо сьогодні є музиканти, які із задоволенням виконують музику Моцарта-молодшого ( а вони є – кілька років тому «Львівська Газета» навіть видала компакт-диск із записами музики Моцарта-сина у виконанні львівських митців), то львівський період свого життя видатний композитор прожив ненадаремно.
– Як бути із думкою, що для того, аби Львів поставився до тебе з пошаною, треба здобути визнання у широких світах, інакше місто тебе не прийме. Тобто поруч із гордістю за себе таке невід’ємне у певному ракурсі відчуття меншовартості…
– Переконаний, що «львівський комплекс меншовартості», або схильність «випихати» місцеві таланти світ за очі – це насправді комплекс двох ведмедів, які, як відомо, в одній барлозі не живуть. У Львові маємо чимало фахівців, які доведуть будь-якому творцю, що те, що він робить – не є справжнім мистецтвом. Тобто таких, хто має амбіцію розуміння мистецтва (та й не тільки його) у нашому місті – вдосталь. І це добре! Було б гірше, якби людина не мала, з ким поговорити чи подискутувати на предмет своїх професійних зацікавлень. Як відомо, професійне середовище виникає тоді, коли є достатньо людей, які фахово займаються певним видом діяльності і які мають надлишок часу. У Львові ідеальні обставини, бо є багато митців ( науковців, політологів, журналістів тощо), які не завжди мають замовлення і роботу, а натомість мають можливість посидіти у кав’ярні та обговорити свої «блискучі» перспективи чи покритикувати тих, хто до кав’ярні на даний момент не прийшов. Можливо, я трохи перебільшую, але взаємне критичне уїдання є позитивним фактором, який також рухає Львів уперед.
– Повертаючись до окреслення «львівський» – як ми виглядаємо щодо вживання цих дефініцій у контексті загальноукраїнському та західноєвропейському?
– Боюсь, що в Україні ми особливо не вирізняємося. У радянські часи установи мали певний стандарт, який встановлював, що кожна державна інституція має мати вказівку на топонім, що вона працює у певному місті. Львів у цьому плані був навіть дещо обділеним державною увагою, бо назви «львівський» чи «галицький» вганяли більшовиків у дискомфорт, зважаючи на традиційну опозиційність галичан до комуністичної влади. Що стосується Європи, то вона має іншу традицію, яка часто пов’язується не стільки з місцем, скільки з тією чи іншою історичною особою. Приміром, університет у Кракові називається Яґеллонським, у Празі – Карловим тощо. Але це не означає, що маємо цю традицію мавпувати – ми маємо власну. І вона – не гірша.
Взагалі вважаю, що історія все відрегулює і поставить на свої місця. Ще двадцять років тому ніхто й уявити не міг, що у Львові буде створена енциклопедія міста, яка включатиме не лише славетних українців, а й представників інших культур, які спричинилися до розвитку галицької столиці. Три роки назад під час публічної дискусії про те, як слід писати про Львів путівники та загалом краєзнавчу літературу одна з польських перекладачок в розмові зі мною та Михайлом Комарницьким ( не знаючи, хто ми і чим займаємося) зауважила, що «Енциклопедія Львова» -- перша книга, котра пориває з традицією однобокого висвітлення історії міста. А ця сумна традиція тривалий час полягала в тому, що поляки писали виключно про польський Львів, майже не згадуючи про Львів український, а українці відповідно -- про український, всіляко оминаючи причетність до розвитку нашого міста поляків, австрійців, вірмен, євреїв. А насправді ж не має жодного значення, що, приміром, уродженець Півдня України Павло Мерварт, який навчався, а потім працював у Львові – напівфранцуз і напівполяк. Має значення його талант і його духовний зв’язок із нашим містом (картиною Мерварта «Потоп», що експонується у збірці Львівської галереї мистецтв, захоплюється вже кілька поколінь львів’ян і захоплюватимуться нею й надалі).
– Як розцінюєте власну праця над енциклопедією – як велике щастя чи велику покару? Адже наскільки мені відомо, «гаряча» пора праці над книгою уже вкотре припадає на літо...
– Думаю, для мене це все таки – щастя. Адже за інших обставин я стільки про Львів у такий стислий час не прочитав би. Та й із такою кількістю цікавих людей не познайомився б. Хоча, звичайно, свої особливості є, бо часу займатися іншими справами – обмаль. Зокрема, цього року робота над «Енциклопедією» збіглася з іншим важливим для мене проектом – днями виходить написаний мною навчальний посібник «Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ столітті» ( який, до слова, має гриф Міністерства освіти та науки, молоді і спорту, та рекомендований для використання у всіх університетах України). Біохіміки кажуть, що самопочуття людини залежить від рівня у крові ендорфінів і саме виділення цих «гормонів щастя» впливає на те, що людина не втомлюється від роботи, котра приносить задоволення. Але й просто усвідомлювати, що твоя праця корисна, також є великою втіхою.
Розмовляла Ярина Коваль
*****
"Львівська пошта", 6 вересня 2010 року
Книга, що лікує від комплексів
Торішній Форум видавців для шанувальників історії Львова підготував несподіванку – на стендах видавництва “Літопис” (яке два роки поспіль дарувало загалові по тому “Енциклопедії Львова”) очікуваного третього тому не виявилось. Відтерміноване на рік – через величезний обсяг інформації – видання книги з’явиться лише днями. І буде особливим: у виданні йтиметься лише про гасла виключно на одну літеру, які теж матимуть нюанси. Про це розмова з науковим редактором “Енциклопедії Львова”, кандидатом історичних наук Андрієм Козицьким та директором ”Літопису”, ініціатором та керівником проекту Михайлом Комарницьким.
– Отже, дійшла черга і до літери “К”. В чому її складність, що ви працювали над нею аж два роки?
А. К. Складності, напевно, немає, хоча ця літера певною мірою містична. Літерою “К” – навіть у світовій літературі – чимало письменників чомусь позначають своїх персонажів (наприклад, тільки у Кафки цією літерою –позначені персонажі аж у трьох романах). Немає її у латинській мові. Натомість у нас із неї починається чимало слів – назв, прізвищ, тощо. Тому ми вирішили потратити більше часу, але не опустити на цю літеру нічого важливого. Скажімо, в літері “К” ми подали повний – і що особливо важливо – перший в історії львовописання перелік місцевих костелів та каплиць, зокрема з уже неіснуючих. І не лише перелік – а їхні розгорнуті історії. Тобто у багатьох випадках можна буде дізнатися не тільки про релігійні місця, повз які ходимо щодня, а й, побачити на ілюстраціях, як вони могли би виглядати, якби конкурсні комісії століття чи два тому ухвалили інше рішення. У нас навіть є окреме гасло “Конкурси архітектурні і скульптурні” (автором якого є мистецтвознавець Юрій Бірюльов, який докладно описав конкурси на спорудження тих чи інших львівських театрів, монументів тощо і подав креслення, проекти, що на конкурсах не перемогли). Тому літера “К” певною мірою відкриває нам Львів, якого ніколи не було, але який міг би так виглядати.
– Скільки костелів і каплиць є у Львові або ж могло би бути у нашому місті?
А.К. Достатньо сказати, що цей перелік з описами зайняв майже третину третього тому – близько двохсот сторінок. А всього їх у книзі понад сімсот. Варто зазначити, що авторами гасел є понад 200 науковців. Тобто до реєстру ми за допомогою фахівців вносили навіть ті костели чи каплиці, від яких залишився бодай якийсь фрагмент фундаменту. Скажімо, костел св. Лаврентія на вулиці Личаківській – тепер це військовий шпиталь – у стінах якого є цеглинки, покладені ще у ХVІ столітті. Подаємо ми також – але уже в загальному гаслі “Костели” чи “Каплиці”– інформацію про ті релігійні місця, яких нині не існує або які докорінно перебудовані, мають цілком інше призначення. Але ми детально описуємо, де вони були, як виглядали і що про них відомо. Для прикладу, колишній костел Матері Божої Параманної на території Львівського автобусного заводу, що уже давно перебудований і використовується під звичайні приміщення, чи каплиця закладу св. Терези на вулиці Бандери, де не кожен зараз упізнає у перебудованому будинку сакральну споруду. Однак ми подаємо детальні описи включно з описами внутрішнього упорядкування. Мало хто знає, що ту ж таки каплицю закладу св. Терези прикрашала ікона, яку намалювала матір митрополита Андрея Шептицького Софія Фредро. На жаль, не в усіх випадках нам вдалося знайти ілюстративний матеріал ( бо його фізично не збереглося із XVII чи XVIII століття). Однак пам’ятки, датовані серединою ХІХ століття і аж до наших днів, ми спробували проілюструвати максимально. До речі, дуже допомогла нам у цьому фотограф Анна Ладик. Загалом у третьому томі енциклопедії понад 1300 ілюстрацій. Тобто ми спробували дати можливість читачам побачити розвиток Львова у динаміці і, сподіваюся, що нам це вдалося.
– Літера “К” зуміла відкрити новий напрям, де вам було б цікаво попрацювати як історикові?
А.К. Не можу сказати, що такий напрям відкрила, але несподіванки були. Так, готуючи гасло “Космонавтика” саме в львівському його контексті, я випадково зустрівся на вулиці зі своїм товаришем університетських часів, якого не бачив кілька років. Виявилося, що він деякий час жив в Антарктиді, де досліджував ближній космос, хоча до космонавтики колись не мав ніякого стосунку. І саме в нього виявився необхідний мені примірник виданої у Львові книжки про проблеми практичного використання місячного ґрунту. Те саме стосувалося інших гасел. Тобто коли нам бракувало якогось фото чи важливого факту, завжди з’являлися люди, готові реально допомогти. І мозаїка Львова вийшла вичерпною, із висвітленням як світлих, так і темних сторінок історії міста. Дуже важливо, як на нас, є і те, що ми зуміли передати дух міста. Адже Львів належить не тільки сучасному поколінню, а й тим, хто тут ще не народився або хто сюди ще не приїхав. Себто відповідальність за місто полягає у збереженні тої культури, яку створило попереднє покоління львів’ян і в примноженні її для тих, хто у Львові тільки з’явиться за 50 чи 100 років.
– Тобто йдеться про фіксацію сучасного стану знань. Знаю, що чимало ви записували зі спогадів очевидців тих чи інших подій, такий чином повертаючи в історію Львова важливі його фрагменти.
М. К.: І це був наш усвідомлений вибір. Скажімо, Анна Кос принесла гасло про Юрія Карася-Галинського, чий життєпис міг би стати прекрасним сюжетом для будь-якого голлівудського фільму. У 1929-му році його заарештували у справі Спілки визволення України, вислали на будівництво залізниці в тундру під Архангельськ, звідти йому вдалося втекти, понад місяць він пробирався безлюдними районами, подолавши 5 000 км, і повернувся на рідну Черкащину. Друзі допомогли йому зробити документи. Він перебрався через Збруч (стрибнув з 15-метрової кручі), добрався до Львова, де зустрівся із членами Наукового товариства імені Т. Шевченка і де митрополит Андрей Шептицький надав йому помешкання в Українській ремісничій бурсі. За два роки Юрій Карась-Галинський подарував світові роман-трилогію “Шляхами на Соловки” (1931–1932) – перший у світовій літературі твір про більшовицькі концтабори. Як свідчить тогочасна преса, галичани не повірили у реалії описаних подій. Декілька разів переходив кордон, навідуючи своїх рідних. Під час Другої світової війни трагічно загинув. До енциклопедії ми подали також єдину збережену до наших днів його фотографію.
Гасло про українського історика Мирона Кордубу завдяки його внучці Адріані Огорчак проілюстрували дипломатичним паспортом 1919-го року минулого століття і зазначили, що в родинному архіві Кордубів зберігається бібліографічна картотека з історії України (понад 73 000 карток), які ще чекають свого дослідження. Тобто цією заувагою даємо поштовх історикам, в якій саме площині вони можуть працювати.
А. К.: Не менш цікавою за долю Юрія Карася-Галинського є доля вірменського священика Каєтана Каєтановича. Цей чоловік народився в настільки сполонізованій родині, що навіть не знав рідної мови. Однак, досягнувши певного віку, відчув внутрішню необхідність повернутися до своєї нації. І хоча тоді він уже був священиком римо-католицької церкви, та взяв у Папи дозвіл перейти у вірменську церкву і всі гроші витрачав тільки на доброчинність (зокрема заснував бурсу для сиріт тощо), уникаючи бодай найменших чужих оплесків за власні вчинки.
– Побачила у вашій верстці гасла про відомих діячів культури – Олександра Кониського, Михайла Коцюбинського, Агатангела Кримського, Пантелеймона Куліша, Ольгу Коблянську, інших, які у Львові не жили.
М. К.: Але так чи інакше із нашим містом були пов’язані. Скажімо, Кониський який жив у підросійській Україні, неодноразово говорив своїм друзям-львів’янам, що усе ж таки оселиться у Львові. До того ж, наприкінці 80-х років ХІХ століття його за нібито малоросійський сепаратизм у підросійській Україні заарештували. І саме львів’яни, щоби його порятувати, визволити з-під слідства, прислали на Східну Україну наторіально засвідчену копію того, що роман “Юрій Горовенко” (який Кониський опублікував у Львові під псевдонімом) написав не він, а цілком інша реальна людина. В той чи інший спосіб були пов’язані з нашим містом й інші видатні діячі української культури. І ми акцентуємо, в який саме. Ще один цікавий штрих. Недавно моя дружина їздила до Норвегії з нагоди вшанування 100-ої річниці від дня смерті лауреата Нобелівської премії Бйорнсона. І була вражена, що в його музеї зберігаються листи-подяки громад з Львівщини (Стрия, Бібрки, Сокаля – написані німецькою мовою), які дякували йому, що він став на захист українських студентів, яких заарештували в 1907-1908 роках за те, що вони боролися за відкриття у Львові Українського університету. Цей факт ми згадуємо також, як і те, що культовий в наш час режисер-модерніст Лесь Курбас був одним із двох, хто виніс з-під обстрілу пораненого Адама Коцка.
А. К. Тобто мова про те, що до приходу до Львова радянської влади львів’яни почували себе цілковито у європейському контексті і тому ідеї європейської інтеграції не було потрібно. Тобто комплекси, які подарував нам (та й не лише нам) соціалізм – це тільки комплекси, які, до слова, часто взаємосуперечливі. Тобто, з одного боку, усі ми готові себе ганити, казати, які ми невдахи тощо, а з іншого – мати до всіх інших деяку зверхність, тобто віднаходити рису характеру духовного штибу, яка вирізняє нас від сусідніх народів. Готуючи цю енциклопедію, ми побачили, що ще століття тому українці такого комплексу не мали – кількість вітчизняних митців світового класу зашкалювала.
– Тобто енциклопедія – своєрідний лік, щоби цих комплексів позбутись?
А.К. А таки-так! Адже від комплексів дуже добре лікують дві речі – почуття гумору і подорожі. Нехай далеко не всі мають можливість вільного пересування географічно, але мандрувати історією ніщо не заважає. До речі, ця енциклопедія не лише добрий лік від національного комплексу для місцевих українців, а й для інших. Приміром, місцевим євреям буде цікаво, що саме у Львові жив нащадок відомого на цілий світ рабина Єхезкіля Каро, який став автором найважливішої для всіх євреїв світу ритуальної книги “Шульхан-Арух”.
– Існує думка, що Львів народжує таланти, а потім їх зжирає. Які враження залишилось у вас?
А.К. Я би говорив по-іншому. Уявіть гніздо, де щодня вилуплюються нові пташенята. Тобто ті, що народилися раніше, мусять це гніздо покидати, бо їх підтискають молодші. Львів виштовхує таланти ще й тому, що їх так багато продукує. Тобто тут як ніде-інде справедливо претендують на геніальність багато людей. А геніям разом – тісно…
Ярина Коваль
*****
"Львівська Газета", 16 вересня 2008 року
Відкритий для світу
Другий том “Енциклопедії Львова” презентували 13 вересня в актовому залі Франкового університету в межах книжкового Форуму видавців. Варто зауважити, виданий торік 1-й том енциклопедії уже став раритетом. “Енциклопедія Львова” (2-й том) – унікальна книга про місто Лева, його історію та культуру. Понад 1500 сторінок і 1170 світлин ознайомлюють читача з біограмами видатних львів’ян, керманичів міста, церковних ієрархів і діячів культури, які творили його історію; відкривають незнані сторінки життя славетного міста. В енциклопедії описано найвизначніші пам’ятки архітектури, вулиці та площі, унікальні експонати львівських музеїв. Окремі гасла присвячено навчальним і науковим закладам, установам культури та мистецьким об’єднанням. Висвітлено найважливіші події української та світової історії, пов’язані зі Львовом. Цікаво, що енциклопедія увійшла до 15 найкращих книг цьогорічного Форуму видавців та отримала спеціальну відзнаку президента Форуму видавців”. “Ми пишаємося, що вона народилась у Львові”, – сказав про видання директор видавництва “Літопис” Михайло Комарницький. Книга багата ілюстраціями. Значну частину світлин і репродукцій енциклопедії публікують уперше. Збирали їх цілою громадою: долучились і Львівська галерея мистецтв, й історичний музей, і Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, й колекціонери. Авторами енциклопедії стали понад 150 фахівців-львовознавців, серед них – дослідники минулого нашого міста, фахівці політичної, економічної, соціальної історії та історії культури, які працюють у вищих навчальних закладах, бібліотеках, архівах, музеях, театрах. Кожен з авторів узяв на себе відповідальність за зміст енциклопедичних статей, ідентифікуючи їх власним підписом. Про їхню титанічну роботу над книгою гарно сказала на презентації редактор “Енциклопедії” Мирослава Дубко: “Жили ми не по годинах, місяцях, а по буквах: Різдво зустрічали з буквою “Д”, паску святили з “І”, й не було меж нашому щастю, коли жодного гасла не знайшлося для букви “И”.
Ірина Федик
*****
"Львівська Газета", 11 вересня 2007 року
Енциклопедія, якої не було
Унікальна книга “Енциклопедія Львова” побачила світ завдяки ініціативі й організаторському таланту видавництва “Літопис”. Уперше в історії України з’явилося енциклопедичне видання, присвячене історії окремого міста.
Властиво, місто Лева має давні енциклопедичні традиції: в середині ХVIII століття тут вийшла перша польська загальна енциклопедія “Нові Афіни” священика Бенедикта Хмельовського, яку перевидавали кільканадцять разів аж до початку ХХ ст. У 1841-1848 роках саме у Львові мешкав славетний австрійський лексикограф і бібліограф Костянтин фон Вурцбах, і саме тут він розпочав працювати над 60-томним “Біографічним лексиконом Австрійської імперії” (куди увійшло майже 25000 біограм). Зрештою, перша енциклопедія українською мовою – “Українська загальна енциклопедія” – за редакцією Івана Раковського (1930-1935 рр.) з’явилася Львові. Однак енциклопедичного видання, присвяченого місту, ми не мали. Зрештою, як і не мало такого жодне інше місто України, хоча чи тут чи там розмови на цю тему виникали.
“Навряд нас можна назвати авторами ідеї, – розповідав “Газеті” керівник проекту та водночас директор “Літопису” Михайло Комарницький, – оскільки вона давно витала в повітрі. Обмірковували її в середині 1980-х років, потім – на початку 1990-х. Наприкінці 1990-х навіть обговорювали концепцію майбутнього видання. І тільки тепер ми зважилися взятися за цю працю. А вона насправді надзвичайно важка. Наприкінці 2005 року сформували робочу групу (основу якої склали викладачі історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка на чолі з деканом Романом Шустом та Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України на чолі з академіком Ярославом Ісаєвичем), яка розробила принципи формування енциклопедії, визначила перелік гасел, вимоги до них. За попередніми підрахунками, енциклопедія мала б охоплювати 4200 гасел із різних ділянок знань і понад 4000 ілюстрацій (архівних і сучасних світлин, репродукцій картин, карт, схем тощо). Цими днями ми закінчили роботу над першим томом, тому можемо підбити підсумки”.
А ці підсумки такі: до першого тому “Енциклопедії Львова” (літери від “А” до “Ґ”), який має обсяг 656 повноколірних сторінок, увійшло майже 1000 гасел. У книжці представлено інформацію, що стосується не лише біограм осіб, які мали дотичність до Львова, а й історії будівель, вулиць, стилів, подій, культурологічних та історичних явищ тощо. Важливо, що “Літопис” в особі організаторів розширив історичні рамки цієї книги. Зокрема, читачам буде цікаво дізнатися, як відбувалася не тільки Галицька крайова виставка 1894 року, а й львівський фестиваль “Вивих” на початку 1990-х. Завдяки цій енциклопедії можна мандрувати Львовом і пізнавати його цікаві вулички, пам’ятки архітектури, ознайомитися з культурними здобутками, скажімо, вірмен, греків, які віддавна замешкали на цих теренах.
До укладання енциклопедії було залучено фахівців із найрізноманітніших сфер, зокрема авторами гасел до першого тому стали 150 осіб. Наукове редагування текстів провели Андрій Козицький та Ігор Підкова. У кінцевому варіанті книжки врахували зауваження кваліфікованих незалежних експертів, котрі провадили верифікацію текстового й ілюстративного матеріалу. Спеціально для майбутньої енциклопедії створено групу фотографів, які забезпечили видання якісними ілюстраціями. Проект утілили в життя завдяки доброчинству Львівського автобусного заводу та ВАТ “Кредобанк”.
“Особисто для мене найважливішим у праці над енциклопедією стало те, що чимало людей справу такого видання сприйняли як власну, – ділився враженнями Михайло Комарницький. – За цей час десятки людей пройшли через наше видавництво, і кожен пропонував до цієї енциклопедії матеріали, які були не лише цікаві, а часто й новаторські. Скажімо, родичка Мирона Кордуби принесла нам дипломатичний паспорт Української Народної Республіки. Сказала, що її родина берегла його від лихоліть десятки років і тепер хотіла б, щоб замість портрета ми помістили фото цього паспорта, в якому чудовий тризуб. Працівник Галицького авіаційного товариства Ярослав Янчак, який усе життя досліджував історію авіації у Львові, приніс унікальні фотографії літаків. Іван Яремко запропонував редколегії скористатися з його великої колекції світлин і шаржів, починаючи від 20-х років ХХ століття аж до сьогодні. І таких прикладів безліч. Можливо, колись я напишу окрему книгу про те, як ми разом із багатьма ентузіастами, закоханими в наше місто, його історію, творили “Енциклопедію Львова”. У процесі творення першої енциклопедії міста народжувалася нова культура корпоративної солідарності львівських інтелектуалів, які подали чудовий приклад усій Україні, – сподіваємося, що львівська ініціатива заохотить інші міста писати свої книги буття і закладати основи сучасної культури пам’яті. Енциклопедії в Україні з’являлися й надалі з’являються не так уже часто. Енциклопедій міст у нас іще не було взагалі. Ми пишаємося, що перша енциклопедія міста народилася у Львові, й наше видавництво мало причетність до цього”.
Ярина Коваль
*****
Радіо МАН, 14 вересня 2007 року
„Енциклопедія Львова” отримала спеціальну відзнаку Форуму видавців
На цьогорічному ярмарку видавництво “Літопис”, окрім інших своїх нових видань, представляє книгу, котра без сумніву має особливе значення. „Ми вперше в історії незалежної України презентуємо перший том Енциклопедії Львова”, - зазначив у коментарі РадіоМан директор видавництва Михайло Комарницький.Енциклопедія містить тисячу гасел і стільки ж кольорових світлин: „Робота над першим томом енциклопедії тривала два роки, були залучені понад 150 авторів – переважно це науковці львівських установ. Перелік є довгий”. Гасла розташовані в алфавітному порядку і там можна знайти не тільки персоналії, які творили історію нашого міста, наголошує пан Комарницький: „Там ви знайдете історію вулиць, історію вілл, історію різних культурних установ, орденів”.
Енциклопедія охоплює період від першої згадки про місто Лева – 1256, і аж по сьогодні. Вагомість видання – не лише у її історичному значенні. Воно має 656 сторінок, а вага фоліанту, за словами Михайла Комарницького, понад 2 кілограми. Особливо вразило видавців те, що навіть пересічні львів’яни активно долучались до створення цієї енциклопедії. Михайло Комарницький: - Наприклад, один із колекціонерів приніс нам світлини, присвячені спортивному життю Львова впродовж останніх ста років. Більшість світлин публікується вперше. Презентація першого тому “Енциклопедії Львова” відбудеться у суботу, о 12-ій годині, в Італійському подвір’ї. Перший наклад „Енциклопедії Львова” – дві тисячі примірників. А відразу після Форуму видавництво „Літопис” завершуватиме роботу над другим і третім томами. Вони з’являться вже на полицях наших книгарень менше ніж через рік.
*****
Західна Інформаційна Корпорація (ЗІК), 15 вересня 2007 року
В’ячеслав Кириленко увійшов в історію, привітавши у Королівських залах творців «Енциклопедії Львова»
Львівська погода розчулилася з’явою у видавництві «Літопис» першого тому «Ециклопедії Львова й внесла свій експромт у його репрезентацію: урочистість із Італійського патіо перенесли до Королівської зали, де місця всім запрошеним не вистачило, — про це сьогодні 15 вересня повідомив кореспондент ЗІКу.
Розділити радість із авторським колективом видання, над яким працювало 151 особа, прийшли Генеральний консул Республіки Польща у Львові Вєслав Осуховський, міський голова Львова Андрій Садовий, ректор Львівського національного університету ім. І.Франка Іван Вакарчук, академік Ярослава Ісаєвич, на численна когорта істориків і видавців, які спеціалізуються на випуску історичної літератури. Під музику камерного ансамблю оркестру «Академія» під керівництвом Артура Микитки та слайд-шоу із ілюстрацій «Енциклопедії Львова» ведуча доцент Ірина Старовойт запросила до слова згаданих осіб, а також художника книжки Андрія Кіся, літературного редактора Мирославу Олійник, голову редколегії Романа Шуста, директора бібліотеки ЛНУ Василя Кмитя, меценатів Степана Кубіва та Саїда Фарбазова, персонажа «Енциклопедії» художника Євгена Безніска та двох авторів – Андрія Козицького та Ігоря Підкову, які трудилися над книжкою 581 день.
Промовці означили започатковане видавництвом «Літопис» багатотомне й повноколірно ілюстроване видання – як крок назустріч славі міста, яке за свою історію робило спроби власної енциклопедії і не полишатиме їх робити й надалі, однак вони не конкуруватимуть, ва тільки доповнюватимуть одна одну. Від 18 століття Львів прагнув своєї енциклопедії, ця стала його атестатом зрілості, не відкинувши таких джерел, як легенди, перекази й навіть плітки, не кажучи вже про літописи та архівні акти. «Правда нічого не перемагає, вона просто лишається до часу, коли буде сприйнятою. Це спокійне, не афектоване слово про Львів, сказане наново» — охрестив своє дітище Андрій Козицький, а Ігор Підкова сказав: «Якби наші попередники могли вертатися, то Грушевський повернувся б до Львова у той час, коли Львів після Петербургу та Варшави був найбільшим центром книговидання. Тут Грушевський започаткував неалфавітну енциклопедію «Український народ в минулому й теперішньому». Зараз Львів сформував цілу школу історіографів. Місто занадто довго очікувало своєї енциклопедії, щоб вона вийшла пересічною. Це яскраве напружене полотно історії різних часів, коли Львів був і столичним і периферійним, і самоврядним містом. Це не кінець, і не початок. Це кінець початку». Продовжуючи цю тему, Мирослава Олійник запевнила, що в останньому тому на літеру «Ф» читачі неодмінну знайдуть згадку про те, що на форумі видавців у Львові було репрезентовано перший том «Енциклопедії».
Один із політичних лідерів блоку «НУ-НС» В’ячеслав Кириленко, який не зрезигнував із запрошення узяти участь у репрезентації «Енциклопедії Львова» поділився своїми враженнями про місто, яке він, уродженець Білої Церкви над Россю, відкрив для себе в 1988 року студентом. «Львів потребує прочитання всіх сторінок свої історії, своєї архітектури, доль тих людей, котрі пов’язані із містом., Без Львівєєян важко уявити також наш блок., який виступає за більш українську Україну і зробить усе можливе, щоб так було, щоб уряд повернувся обличчям до української культури, української книги. Ми намагалися це робити як державні чиновники, готували відповідні програми, закони, але не склалося… Прийшли ті, хто може й книжок не так любить… Але ці труднощі минуть, але я знаю одне – вони не минуть без львів’ян!», – сказав В’ячеслав Кириленко.
Останній протокольний момент репрезентації «Енциклопедії Львова» полягав у тому, що її перший том зробили історичним експонатом і передали на збереження директору Львівського історичного музею Богдану Чайковському.
За редакцією Андрія Козицького та Ігоря Підкови
Рік видання - 2007
ISBN - 966-7007-68-8 (Т. 1)
Формат - 205х260, оправа - тверда + суперобкладинка
Кількість сторінок - 656 (повноколірних)
Ціна без знижки - 240 грн.
Енциклопедія Львова (II том, Д-Й)
За редакцією Андрія Козицького
Рік видання - 2008
ISBN - 978-966-7007-69-0 (Т. 2)
Формат - 205х260, оправа - тверда + суперобкладинка
Кількість сторінок - 608 (повноколірних)
Ціна без знижки - 280 грн.
Енциклопедія Львова (III том, К)
За редакцією Андрія Козицького
Рік видання - 2010
ISBN - 978-966-7007-99-7 (Т. 3)
Формат - 205х260, оправа - тверда + суперобкладинка
Кількість сторінок - 736 (повноколірних)
Ціна без знижки - 350 грн.
Енциклопедія Львова (IV том, Л-М)
За редакцією Андрія Козицького
Рік видання - 2012
ISBN - 978-966-7007-23-4 (Т. 4)
Формат - 205х260, оправа - тверда + суперобкладинка
Кількість сторінок - 816 (повноколірних)
Ціна без знижки - 420 грн.
Анотація
Фрагмент книжки - I том II том III том IV том
Перелік гасел
Рецензії
Написати відгук
Анотація
„Енциклопедія Львова” – перше в історії України енциклопедичне видання, головним героєм якого є Місто – його історія, культура, мистецтво, наука, релігійне й соціально-економічне життя.
До Енциклопедії увійшли біограми відомих осіб, які народилися, вчилися, якийсь час мешкали та працювали у Львові, померли й поховані тут. Окремі гасла присвячені очільникам міської та окружної адміністрації (бурґомістрам, президентам міста, губернаторам і намісникам Львівщини), керівникам держав (князям, королям, президентам та ін.), церковним ієрархам, видатним діячам культури та науки, які відвідували Львів й чия діяльність безпосередньо стосувалася розвитку міста. Видання вміщує інформацію про сучасних діячів культури, науки і спорту, актуальних керівників найбільших наукових і навчальних закладів міста.
Окремі енциклопедичні гасла присвячені найвідомішим пам’яткам архітектури, вулицям та площам, пам’ятникам, унікальним експонатам, які зберігаються в музейних збірках Львова. Громадські та державні інституції представлено у виданні гаслами про навчальні та наукові заклади (університети, інститути, бібліотеки), установи культури (театри, музеї, галереї), пресові видання, мистецькі й наукові об’єднання тощо.
Спеціальний тематичний блок становлять гасла, які висвітлюють реалії міського побуту матеріальної і духовної сфери, локальні вияви загальносвітових тенденцій розвитку культури, місцеві здобутки окремих галузей науки, перебіг у Львові найважливіших подій світової й української історії.
Енциклопедія Львова – багато ілюстрована. Велика частина ілюстрацій походить із збірок Львівської галереї мистецтв, Львівського історичного музею, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, Центру досліджень визвольного руху, приватних колекцій. Значний відсоток використаних у виданні архівних фотографій та репродукцій публікується вперше, завдяки чому буде збагачено іконографію давнього Львова.
Авторами Енциклопедії Львова стали фахівці-львовознавці, дослідники минулого міста, спеціалісти в галузі політичної, економічної, соціальної історії та історії культури, працівники вищих навчальних закладів, архівів, бібліотек і музеїв, театрів та ін. Кожен із авторів узяв на себе відповідальність за зміст енциклопедичних статей, ідентифікуючи їх власним підписом.
Рецензії, cтатті
*****
Львівська газета, 6 вересня 2012 року
«Львівський» – це бренд
Розмова з Андрієм Козицьким, науковим редактором «Енциклопедії Львова»
Днями у видавництві «Літопис» світ побачить четвертий том «Енциклопедії Львова» – першого в Україні енциклопедичного видання, присвяченого історії окремого міста. Вихід кожного наступного тому – це щоразу подія не тільки тому, що отримуємо чергову сконцентровану порцію знань, а ще й через те, що міцніє надія – поважний багатотомник таки має шанс бути завершеним. Напередодні появи книги «Газета» зустрілася з науковим редактором “Енциклопедії Львова”, кандидатом історичних наук Андрієм Козицьким, щоби першими довідатися про ті цікавинки, що їх матимемо нагоду незабаром пізнати.
– Якими ви відчули літери «л» і «м», з яких і складається зміст чергового енциклопедичного тому?
– Це дуже львівські літери, оскільки саме на літеру «л» (зокрема з прикметника «львівський») починаються назви багатьох місцевих установ , а на літеру «м» ми вмістили гасла про всі львівські музейні збірки, тобто велику частину матеріальної пам’яті міста.
– Цікаве спостереження – з появою кожного нового тому «Енциклопедії» кількість літер (які до нього входять) зменшується, але зростає кількість сторінок видання. Ця тенденція актуальна і далі?
– Ми теж її, до речі, помітили. Бо коли в першому томі було трохи понад 600 сторінок, то далі об’єм книг неухильно збільшувався – сьогоднішня книга лишень із двох літер матиме аж 816 сторінок. Однак вона, напевно, стане переломною. Бо наразі плануємо усі інші літери, що ще залишилися, зібрати в одному останньому томі. Адже гасел на них є не так вже й багато. Мабуть, проблема створення усіх енциклопедій у тому, що вони завжди мають шанс розтягнутися у нескінченність. Тому ми з директором видавництва «Літопис» ( який до слова, є ініціатором та керівником цього проекту) Михайлом Комарницьким намагаємося дотримуватися у своїй праці логічних підходів та прагматичної доцільності. Коли вийдуть уже всі томи «Енциклопелії Львова» буде варто розмістити в інтернет-мережі електронний варіант цієї книги, де під наглядом певної редакційної колегії, окремі гасла можна було би уточнювати, розширювати чи вносити правки, актуалізуючи інформацію. Але це все наразі – справа віддаленого майбутнього.
– Які гасла саме в четвертому томі «Енциклопедії», на ваш погляд, вартують особливої уваги, тобто такі, що можуть стати для ширшого кола львів’ян справжнім відкриттям?
– Боюся, що для ширшого загалу відкриттям можуть стати навіть розповіді про Львівську картинну галерею та Львівський історичний музей. Не знаю, чи хтось проводив статистичне опитування, як часто наші земляки бувають в цих культурних осередках, але боюся, що результат такого дослідження може виявитися невтішним. Попри те, що Львів сьогодні все виразніше набуває характеру туристичного міста, яке приваблює людей з-поза його меж, чимало львів’ян навіть не підозрюють, якими скарбами рідне місто володіє. До речі, у цьому томі вперше буде подана історія розвитку всіх музеїв у Львові у їх складному взаємозв’язку. Цілий рік праці присвятила дослідниця-музеєзнавець Ірина Горбань роботі з джерелами та архівами, щоб ми сьогодні, нарешті, отримали можливість побачити історію львівських музеїв як єдине ціле. З іншого боку, якщо «родзинкою» попереднього тому було гасло «костели» (в якому ми описали всі римо-католицькі святині міста), так у цій книзі таким гаслом є «монастирі», що включає розгорнуту історію львівських монастирських споруд.
– Пане Андрію, поговорімо про слово «львівський» у назвах місцевих організацій та установ. Як виглядає його динаміка у цій площині ?
– Мені складно говорити про динаміку, бо мети досліджувати, як це слово поширювалося у власних назвах, я не мав. Але мій приятель-киянин, який кілька років тому відвідав Львів, звернув увагу (навіть із деяким роздратуванням), що словом «львівський» місцеві заклади та установи відверто зловживають, активно використовуючи у своїх назвах цей прикметник. Він дивувався, мовляв, що це за нісенітниця – бо яка ще може бути установа у Львові: полтавська, ужгородська чи харківська? Я пояснював, що «львівський» – це вже своєрідний бренд і що львів’яни так пишаються своїм містом, що приналежність до нього підкреслюють за кожної нагоди. До енциклопедії (орієнтуючись на дефініцію «львівський» у назві) ми включили тільки установи з традиціями, бо якби довелося говорити про всі дрібні комерційні підприємства чи громадські об’єднання, у чиїх назвах таке слово присутнє, тоді том виріс би до неймовірних розмірів. Що стосується часу, коли такий локальний патріотизм активно почав розвиватися ( а саме про нього мова), то це, очевидно, остання чверть ХІХ століття. А точніше, після то, як восени 1870 року Львів отримав статут міського самоврядування. Українці перейняли це плекання львівської ідентичності після Другої світової війни. У повоєнний час Західна Україна і зокрема Львів, що перебували тоді в складі СРСР, мали опінію своєрідного заповідника національної думки та культури західного зразка. Хоча, якщо чесно, сам я далекий від того, щоби стверджувати, що існує окрема львівська ідентичність. Такі твердження – спекуляція. Бо добрий українець зі Львова – це передовсім добрий українець і патріот держави. А вже тільки потім – львів’янин. Однак приємно усвідомлювати, що наше місто має впізнаване реноме в державі і серед наших сусідів. Мовляв, бути львів’янином – це мати відповідний характер та демонструвати особливий спосіб поведінки. До речі, «львівські» риси характеру кожен добирає сам відповідно до того, як він того ідеального львів’янина собі уявляє.
– Чи нема в таких уявленнях снобізму та зверхності стосовно інших міст?
– Мені видається, що ні. Велика кількість осіб, про яких пишемо у «Енциклопедії Львова», народилися не у Львові, але тут працювали чи творили, і саме у нашому місті стали відомими. Чудовий приклад – син Моцарта, який саме зі Львовом пов’язав значну частину свого життя. Попри те, що тут він почувався імовірно ненайкраще, сьогодні має значення тільки те, як сприймають його причетність до Львова наші сучасники. Останнім часом набрала популярності теза про те, що об’єктивна історія взагалі неможлива, а кожне покоління конструює для себе ту історію, яка необхідна йому саме на сьогоднішній день. Тобто якщо сьогодні є музиканти, які із задоволенням виконують музику Моцарта-молодшого ( а вони є – кілька років тому «Львівська Газета» навіть видала компакт-диск із записами музики Моцарта-сина у виконанні львівських митців), то львівський період свого життя видатний композитор прожив ненадаремно.
– Як бути із думкою, що для того, аби Львів поставився до тебе з пошаною, треба здобути визнання у широких світах, інакше місто тебе не прийме. Тобто поруч із гордістю за себе таке невід’ємне у певному ракурсі відчуття меншовартості…
– Переконаний, що «львівський комплекс меншовартості», або схильність «випихати» місцеві таланти світ за очі – це насправді комплекс двох ведмедів, які, як відомо, в одній барлозі не живуть. У Львові маємо чимало фахівців, які доведуть будь-якому творцю, що те, що він робить – не є справжнім мистецтвом. Тобто таких, хто має амбіцію розуміння мистецтва (та й не тільки його) у нашому місті – вдосталь. І це добре! Було б гірше, якби людина не мала, з ким поговорити чи подискутувати на предмет своїх професійних зацікавлень. Як відомо, професійне середовище виникає тоді, коли є достатньо людей, які фахово займаються певним видом діяльності і які мають надлишок часу. У Львові ідеальні обставини, бо є багато митців ( науковців, політологів, журналістів тощо), які не завжди мають замовлення і роботу, а натомість мають можливість посидіти у кав’ярні та обговорити свої «блискучі» перспективи чи покритикувати тих, хто до кав’ярні на даний момент не прийшов. Можливо, я трохи перебільшую, але взаємне критичне уїдання є позитивним фактором, який також рухає Львів уперед.
– Повертаючись до окреслення «львівський» – як ми виглядаємо щодо вживання цих дефініцій у контексті загальноукраїнському та західноєвропейському?
– Боюсь, що в Україні ми особливо не вирізняємося. У радянські часи установи мали певний стандарт, який встановлював, що кожна державна інституція має мати вказівку на топонім, що вона працює у певному місті. Львів у цьому плані був навіть дещо обділеним державною увагою, бо назви «львівський» чи «галицький» вганяли більшовиків у дискомфорт, зважаючи на традиційну опозиційність галичан до комуністичної влади. Що стосується Європи, то вона має іншу традицію, яка часто пов’язується не стільки з місцем, скільки з тією чи іншою історичною особою. Приміром, університет у Кракові називається Яґеллонським, у Празі – Карловим тощо. Але це не означає, що маємо цю традицію мавпувати – ми маємо власну. І вона – не гірша.
Взагалі вважаю, що історія все відрегулює і поставить на свої місця. Ще двадцять років тому ніхто й уявити не міг, що у Львові буде створена енциклопедія міста, яка включатиме не лише славетних українців, а й представників інших культур, які спричинилися до розвитку галицької столиці. Три роки назад під час публічної дискусії про те, як слід писати про Львів путівники та загалом краєзнавчу літературу одна з польських перекладачок в розмові зі мною та Михайлом Комарницьким ( не знаючи, хто ми і чим займаємося) зауважила, що «Енциклопедія Львова» -- перша книга, котра пориває з традицією однобокого висвітлення історії міста. А ця сумна традиція тривалий час полягала в тому, що поляки писали виключно про польський Львів, майже не згадуючи про Львів український, а українці відповідно -- про український, всіляко оминаючи причетність до розвитку нашого міста поляків, австрійців, вірмен, євреїв. А насправді ж не має жодного значення, що, приміром, уродженець Півдня України Павло Мерварт, який навчався, а потім працював у Львові – напівфранцуз і напівполяк. Має значення його талант і його духовний зв’язок із нашим містом (картиною Мерварта «Потоп», що експонується у збірці Львівської галереї мистецтв, захоплюється вже кілька поколінь львів’ян і захоплюватимуться нею й надалі).
– Як розцінюєте власну праця над енциклопедією – як велике щастя чи велику покару? Адже наскільки мені відомо, «гаряча» пора праці над книгою уже вкотре припадає на літо...
– Думаю, для мене це все таки – щастя. Адже за інших обставин я стільки про Львів у такий стислий час не прочитав би. Та й із такою кількістю цікавих людей не познайомився б. Хоча, звичайно, свої особливості є, бо часу займатися іншими справами – обмаль. Зокрема, цього року робота над «Енциклопедією» збіглася з іншим важливим для мене проектом – днями виходить написаний мною навчальний посібник «Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ столітті» ( який, до слова, має гриф Міністерства освіти та науки, молоді і спорту, та рекомендований для використання у всіх університетах України). Біохіміки кажуть, що самопочуття людини залежить від рівня у крові ендорфінів і саме виділення цих «гормонів щастя» впливає на те, що людина не втомлюється від роботи, котра приносить задоволення. Але й просто усвідомлювати, що твоя праця корисна, також є великою втіхою.
Розмовляла Ярина Коваль
*****
"Львівська пошта", 6 вересня 2010 року
Книга, що лікує від комплексів
Торішній Форум видавців для шанувальників історії Львова підготував несподіванку – на стендах видавництва “Літопис” (яке два роки поспіль дарувало загалові по тому “Енциклопедії Львова”) очікуваного третього тому не виявилось. Відтерміноване на рік – через величезний обсяг інформації – видання книги з’явиться лише днями. І буде особливим: у виданні йтиметься лише про гасла виключно на одну літеру, які теж матимуть нюанси. Про це розмова з науковим редактором “Енциклопедії Львова”, кандидатом історичних наук Андрієм Козицьким та директором ”Літопису”, ініціатором та керівником проекту Михайлом Комарницьким.
– Отже, дійшла черга і до літери “К”. В чому її складність, що ви працювали над нею аж два роки?
А. К. Складності, напевно, немає, хоча ця літера певною мірою містична. Літерою “К” – навіть у світовій літературі – чимало письменників чомусь позначають своїх персонажів (наприклад, тільки у Кафки цією літерою –позначені персонажі аж у трьох романах). Немає її у латинській мові. Натомість у нас із неї починається чимало слів – назв, прізвищ, тощо. Тому ми вирішили потратити більше часу, але не опустити на цю літеру нічого важливого. Скажімо, в літері “К” ми подали повний – і що особливо важливо – перший в історії львовописання перелік місцевих костелів та каплиць, зокрема з уже неіснуючих. І не лише перелік – а їхні розгорнуті історії. Тобто у багатьох випадках можна буде дізнатися не тільки про релігійні місця, повз які ходимо щодня, а й, побачити на ілюстраціях, як вони могли би виглядати, якби конкурсні комісії століття чи два тому ухвалили інше рішення. У нас навіть є окреме гасло “Конкурси архітектурні і скульптурні” (автором якого є мистецтвознавець Юрій Бірюльов, який докладно описав конкурси на спорудження тих чи інших львівських театрів, монументів тощо і подав креслення, проекти, що на конкурсах не перемогли). Тому літера “К” певною мірою відкриває нам Львів, якого ніколи не було, але який міг би так виглядати.
– Скільки костелів і каплиць є у Львові або ж могло би бути у нашому місті?
А.К. Достатньо сказати, що цей перелік з описами зайняв майже третину третього тому – близько двохсот сторінок. А всього їх у книзі понад сімсот. Варто зазначити, що авторами гасел є понад 200 науковців. Тобто до реєстру ми за допомогою фахівців вносили навіть ті костели чи каплиці, від яких залишився бодай якийсь фрагмент фундаменту. Скажімо, костел св. Лаврентія на вулиці Личаківській – тепер це військовий шпиталь – у стінах якого є цеглинки, покладені ще у ХVІ столітті. Подаємо ми також – але уже в загальному гаслі “Костели” чи “Каплиці”– інформацію про ті релігійні місця, яких нині не існує або які докорінно перебудовані, мають цілком інше призначення. Але ми детально описуємо, де вони були, як виглядали і що про них відомо. Для прикладу, колишній костел Матері Божої Параманної на території Львівського автобусного заводу, що уже давно перебудований і використовується під звичайні приміщення, чи каплиця закладу св. Терези на вулиці Бандери, де не кожен зараз упізнає у перебудованому будинку сакральну споруду. Однак ми подаємо детальні описи включно з описами внутрішнього упорядкування. Мало хто знає, що ту ж таки каплицю закладу св. Терези прикрашала ікона, яку намалювала матір митрополита Андрея Шептицького Софія Фредро. На жаль, не в усіх випадках нам вдалося знайти ілюстративний матеріал ( бо його фізично не збереглося із XVII чи XVIII століття). Однак пам’ятки, датовані серединою ХІХ століття і аж до наших днів, ми спробували проілюструвати максимально. До речі, дуже допомогла нам у цьому фотограф Анна Ладик. Загалом у третьому томі енциклопедії понад 1300 ілюстрацій. Тобто ми спробували дати можливість читачам побачити розвиток Львова у динаміці і, сподіваюся, що нам це вдалося.
– Літера “К” зуміла відкрити новий напрям, де вам було б цікаво попрацювати як історикові?
А.К. Не можу сказати, що такий напрям відкрила, але несподіванки були. Так, готуючи гасло “Космонавтика” саме в львівському його контексті, я випадково зустрівся на вулиці зі своїм товаришем університетських часів, якого не бачив кілька років. Виявилося, що він деякий час жив в Антарктиді, де досліджував ближній космос, хоча до космонавтики колись не мав ніякого стосунку. І саме в нього виявився необхідний мені примірник виданої у Львові книжки про проблеми практичного використання місячного ґрунту. Те саме стосувалося інших гасел. Тобто коли нам бракувало якогось фото чи важливого факту, завжди з’являлися люди, готові реально допомогти. І мозаїка Львова вийшла вичерпною, із висвітленням як світлих, так і темних сторінок історії міста. Дуже важливо, як на нас, є і те, що ми зуміли передати дух міста. Адже Львів належить не тільки сучасному поколінню, а й тим, хто тут ще не народився або хто сюди ще не приїхав. Себто відповідальність за місто полягає у збереженні тої культури, яку створило попереднє покоління львів’ян і в примноженні її для тих, хто у Львові тільки з’явиться за 50 чи 100 років.
– Тобто йдеться про фіксацію сучасного стану знань. Знаю, що чимало ви записували зі спогадів очевидців тих чи інших подій, такий чином повертаючи в історію Львова важливі його фрагменти.
М. К.: І це був наш усвідомлений вибір. Скажімо, Анна Кос принесла гасло про Юрія Карася-Галинського, чий життєпис міг би стати прекрасним сюжетом для будь-якого голлівудського фільму. У 1929-му році його заарештували у справі Спілки визволення України, вислали на будівництво залізниці в тундру під Архангельськ, звідти йому вдалося втекти, понад місяць він пробирався безлюдними районами, подолавши 5 000 км, і повернувся на рідну Черкащину. Друзі допомогли йому зробити документи. Він перебрався через Збруч (стрибнув з 15-метрової кручі), добрався до Львова, де зустрівся із членами Наукового товариства імені Т. Шевченка і де митрополит Андрей Шептицький надав йому помешкання в Українській ремісничій бурсі. За два роки Юрій Карась-Галинський подарував світові роман-трилогію “Шляхами на Соловки” (1931–1932) – перший у світовій літературі твір про більшовицькі концтабори. Як свідчить тогочасна преса, галичани не повірили у реалії описаних подій. Декілька разів переходив кордон, навідуючи своїх рідних. Під час Другої світової війни трагічно загинув. До енциклопедії ми подали також єдину збережену до наших днів його фотографію.
Гасло про українського історика Мирона Кордубу завдяки його внучці Адріані Огорчак проілюстрували дипломатичним паспортом 1919-го року минулого століття і зазначили, що в родинному архіві Кордубів зберігається бібліографічна картотека з історії України (понад 73 000 карток), які ще чекають свого дослідження. Тобто цією заувагою даємо поштовх історикам, в якій саме площині вони можуть працювати.
А. К.: Не менш цікавою за долю Юрія Карася-Галинського є доля вірменського священика Каєтана Каєтановича. Цей чоловік народився в настільки сполонізованій родині, що навіть не знав рідної мови. Однак, досягнувши певного віку, відчув внутрішню необхідність повернутися до своєї нації. І хоча тоді він уже був священиком римо-католицької церкви, та взяв у Папи дозвіл перейти у вірменську церкву і всі гроші витрачав тільки на доброчинність (зокрема заснував бурсу для сиріт тощо), уникаючи бодай найменших чужих оплесків за власні вчинки.
– Побачила у вашій верстці гасла про відомих діячів культури – Олександра Кониського, Михайла Коцюбинського, Агатангела Кримського, Пантелеймона Куліша, Ольгу Коблянську, інших, які у Львові не жили.
М. К.: Але так чи інакше із нашим містом були пов’язані. Скажімо, Кониський який жив у підросійській Україні, неодноразово говорив своїм друзям-львів’янам, що усе ж таки оселиться у Львові. До того ж, наприкінці 80-х років ХІХ століття його за нібито малоросійський сепаратизм у підросійській Україні заарештували. І саме львів’яни, щоби його порятувати, визволити з-під слідства, прислали на Східну Україну наторіально засвідчену копію того, що роман “Юрій Горовенко” (який Кониський опублікував у Львові під псевдонімом) написав не він, а цілком інша реальна людина. В той чи інший спосіб були пов’язані з нашим містом й інші видатні діячі української культури. І ми акцентуємо, в який саме. Ще один цікавий штрих. Недавно моя дружина їздила до Норвегії з нагоди вшанування 100-ої річниці від дня смерті лауреата Нобелівської премії Бйорнсона. І була вражена, що в його музеї зберігаються листи-подяки громад з Львівщини (Стрия, Бібрки, Сокаля – написані німецькою мовою), які дякували йому, що він став на захист українських студентів, яких заарештували в 1907-1908 роках за те, що вони боролися за відкриття у Львові Українського університету. Цей факт ми згадуємо також, як і те, що культовий в наш час режисер-модерніст Лесь Курбас був одним із двох, хто виніс з-під обстрілу пораненого Адама Коцка.
А. К. Тобто мова про те, що до приходу до Львова радянської влади львів’яни почували себе цілковито у європейському контексті і тому ідеї європейської інтеграції не було потрібно. Тобто комплекси, які подарував нам (та й не лише нам) соціалізм – це тільки комплекси, які, до слова, часто взаємосуперечливі. Тобто, з одного боку, усі ми готові себе ганити, казати, які ми невдахи тощо, а з іншого – мати до всіх інших деяку зверхність, тобто віднаходити рису характеру духовного штибу, яка вирізняє нас від сусідніх народів. Готуючи цю енциклопедію, ми побачили, що ще століття тому українці такого комплексу не мали – кількість вітчизняних митців світового класу зашкалювала.
– Тобто енциклопедія – своєрідний лік, щоби цих комплексів позбутись?
А.К. А таки-так! Адже від комплексів дуже добре лікують дві речі – почуття гумору і подорожі. Нехай далеко не всі мають можливість вільного пересування географічно, але мандрувати історією ніщо не заважає. До речі, ця енциклопедія не лише добрий лік від національного комплексу для місцевих українців, а й для інших. Приміром, місцевим євреям буде цікаво, що саме у Львові жив нащадок відомого на цілий світ рабина Єхезкіля Каро, який став автором найважливішої для всіх євреїв світу ритуальної книги “Шульхан-Арух”.
– Існує думка, що Львів народжує таланти, а потім їх зжирає. Які враження залишилось у вас?
А.К. Я би говорив по-іншому. Уявіть гніздо, де щодня вилуплюються нові пташенята. Тобто ті, що народилися раніше, мусять це гніздо покидати, бо їх підтискають молодші. Львів виштовхує таланти ще й тому, що їх так багато продукує. Тобто тут як ніде-інде справедливо претендують на геніальність багато людей. А геніям разом – тісно…
Ярина Коваль
*****
"Львівська Газета", 16 вересня 2008 року
Відкритий для світу
Другий том “Енциклопедії Львова” презентували 13 вересня в актовому залі Франкового університету в межах книжкового Форуму видавців. Варто зауважити, виданий торік 1-й том енциклопедії уже став раритетом. “Енциклопедія Львова” (2-й том) – унікальна книга про місто Лева, його історію та культуру. Понад 1500 сторінок і 1170 світлин ознайомлюють читача з біограмами видатних львів’ян, керманичів міста, церковних ієрархів і діячів культури, які творили його історію; відкривають незнані сторінки життя славетного міста. В енциклопедії описано найвизначніші пам’ятки архітектури, вулиці та площі, унікальні експонати львівських музеїв. Окремі гасла присвячено навчальним і науковим закладам, установам культури та мистецьким об’єднанням. Висвітлено найважливіші події української та світової історії, пов’язані зі Львовом. Цікаво, що енциклопедія увійшла до 15 найкращих книг цьогорічного Форуму видавців та отримала спеціальну відзнаку президента Форуму видавців”. “Ми пишаємося, що вона народилась у Львові”, – сказав про видання директор видавництва “Літопис” Михайло Комарницький. Книга багата ілюстраціями. Значну частину світлин і репродукцій енциклопедії публікують уперше. Збирали їх цілою громадою: долучились і Львівська галерея мистецтв, й історичний музей, і Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, й колекціонери. Авторами енциклопедії стали понад 150 фахівців-львовознавців, серед них – дослідники минулого нашого міста, фахівці політичної, економічної, соціальної історії та історії культури, які працюють у вищих навчальних закладах, бібліотеках, архівах, музеях, театрах. Кожен з авторів узяв на себе відповідальність за зміст енциклопедичних статей, ідентифікуючи їх власним підписом. Про їхню титанічну роботу над книгою гарно сказала на презентації редактор “Енциклопедії” Мирослава Дубко: “Жили ми не по годинах, місяцях, а по буквах: Різдво зустрічали з буквою “Д”, паску святили з “І”, й не було меж нашому щастю, коли жодного гасла не знайшлося для букви “И”.
Ірина Федик
*****
"Львівська Газета", 11 вересня 2007 року
Енциклопедія, якої не було
Унікальна книга “Енциклопедія Львова” побачила світ завдяки ініціативі й організаторському таланту видавництва “Літопис”. Уперше в історії України з’явилося енциклопедичне видання, присвячене історії окремого міста.
Властиво, місто Лева має давні енциклопедичні традиції: в середині ХVIII століття тут вийшла перша польська загальна енциклопедія “Нові Афіни” священика Бенедикта Хмельовського, яку перевидавали кільканадцять разів аж до початку ХХ ст. У 1841-1848 роках саме у Львові мешкав славетний австрійський лексикограф і бібліограф Костянтин фон Вурцбах, і саме тут він розпочав працювати над 60-томним “Біографічним лексиконом Австрійської імперії” (куди увійшло майже 25000 біограм). Зрештою, перша енциклопедія українською мовою – “Українська загальна енциклопедія” – за редакцією Івана Раковського (1930-1935 рр.) з’явилася Львові. Однак енциклопедичного видання, присвяченого місту, ми не мали. Зрештою, як і не мало такого жодне інше місто України, хоча чи тут чи там розмови на цю тему виникали.
“Навряд нас можна назвати авторами ідеї, – розповідав “Газеті” керівник проекту та водночас директор “Літопису” Михайло Комарницький, – оскільки вона давно витала в повітрі. Обмірковували її в середині 1980-х років, потім – на початку 1990-х. Наприкінці 1990-х навіть обговорювали концепцію майбутнього видання. І тільки тепер ми зважилися взятися за цю працю. А вона насправді надзвичайно важка. Наприкінці 2005 року сформували робочу групу (основу якої склали викладачі історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка на чолі з деканом Романом Шустом та Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України на чолі з академіком Ярославом Ісаєвичем), яка розробила принципи формування енциклопедії, визначила перелік гасел, вимоги до них. За попередніми підрахунками, енциклопедія мала б охоплювати 4200 гасел із різних ділянок знань і понад 4000 ілюстрацій (архівних і сучасних світлин, репродукцій картин, карт, схем тощо). Цими днями ми закінчили роботу над першим томом, тому можемо підбити підсумки”.
А ці підсумки такі: до першого тому “Енциклопедії Львова” (літери від “А” до “Ґ”), який має обсяг 656 повноколірних сторінок, увійшло майже 1000 гасел. У книжці представлено інформацію, що стосується не лише біограм осіб, які мали дотичність до Львова, а й історії будівель, вулиць, стилів, подій, культурологічних та історичних явищ тощо. Важливо, що “Літопис” в особі організаторів розширив історичні рамки цієї книги. Зокрема, читачам буде цікаво дізнатися, як відбувалася не тільки Галицька крайова виставка 1894 року, а й львівський фестиваль “Вивих” на початку 1990-х. Завдяки цій енциклопедії можна мандрувати Львовом і пізнавати його цікаві вулички, пам’ятки архітектури, ознайомитися з культурними здобутками, скажімо, вірмен, греків, які віддавна замешкали на цих теренах.
До укладання енциклопедії було залучено фахівців із найрізноманітніших сфер, зокрема авторами гасел до першого тому стали 150 осіб. Наукове редагування текстів провели Андрій Козицький та Ігор Підкова. У кінцевому варіанті книжки врахували зауваження кваліфікованих незалежних експертів, котрі провадили верифікацію текстового й ілюстративного матеріалу. Спеціально для майбутньої енциклопедії створено групу фотографів, які забезпечили видання якісними ілюстраціями. Проект утілили в життя завдяки доброчинству Львівського автобусного заводу та ВАТ “Кредобанк”.
“Особисто для мене найважливішим у праці над енциклопедією стало те, що чимало людей справу такого видання сприйняли як власну, – ділився враженнями Михайло Комарницький. – За цей час десятки людей пройшли через наше видавництво, і кожен пропонував до цієї енциклопедії матеріали, які були не лише цікаві, а часто й новаторські. Скажімо, родичка Мирона Кордуби принесла нам дипломатичний паспорт Української Народної Республіки. Сказала, що її родина берегла його від лихоліть десятки років і тепер хотіла б, щоб замість портрета ми помістили фото цього паспорта, в якому чудовий тризуб. Працівник Галицького авіаційного товариства Ярослав Янчак, який усе життя досліджував історію авіації у Львові, приніс унікальні фотографії літаків. Іван Яремко запропонував редколегії скористатися з його великої колекції світлин і шаржів, починаючи від 20-х років ХХ століття аж до сьогодні. І таких прикладів безліч. Можливо, колись я напишу окрему книгу про те, як ми разом із багатьма ентузіастами, закоханими в наше місто, його історію, творили “Енциклопедію Львова”. У процесі творення першої енциклопедії міста народжувалася нова культура корпоративної солідарності львівських інтелектуалів, які подали чудовий приклад усій Україні, – сподіваємося, що львівська ініціатива заохотить інші міста писати свої книги буття і закладати основи сучасної культури пам’яті. Енциклопедії в Україні з’являлися й надалі з’являються не так уже часто. Енциклопедій міст у нас іще не було взагалі. Ми пишаємося, що перша енциклопедія міста народилася у Львові, й наше видавництво мало причетність до цього”.
Ярина Коваль
*****
Радіо МАН, 14 вересня 2007 року
„Енциклопедія Львова” отримала спеціальну відзнаку Форуму видавців
На цьогорічному ярмарку видавництво “Літопис”, окрім інших своїх нових видань, представляє книгу, котра без сумніву має особливе значення. „Ми вперше в історії незалежної України презентуємо перший том Енциклопедії Львова”, - зазначив у коментарі РадіоМан директор видавництва Михайло Комарницький.Енциклопедія містить тисячу гасел і стільки ж кольорових світлин: „Робота над першим томом енциклопедії тривала два роки, були залучені понад 150 авторів – переважно це науковці львівських установ. Перелік є довгий”. Гасла розташовані в алфавітному порядку і там можна знайти не тільки персоналії, які творили історію нашого міста, наголошує пан Комарницький: „Там ви знайдете історію вулиць, історію вілл, історію різних культурних установ, орденів”.
Енциклопедія охоплює період від першої згадки про місто Лева – 1256, і аж по сьогодні. Вагомість видання – не лише у її історичному значенні. Воно має 656 сторінок, а вага фоліанту, за словами Михайла Комарницького, понад 2 кілограми. Особливо вразило видавців те, що навіть пересічні львів’яни активно долучались до створення цієї енциклопедії. Михайло Комарницький: - Наприклад, один із колекціонерів приніс нам світлини, присвячені спортивному життю Львова впродовж останніх ста років. Більшість світлин публікується вперше. Презентація першого тому “Енциклопедії Львова” відбудеться у суботу, о 12-ій годині, в Італійському подвір’ї. Перший наклад „Енциклопедії Львова” – дві тисячі примірників. А відразу після Форуму видавництво „Літопис” завершуватиме роботу над другим і третім томами. Вони з’являться вже на полицях наших книгарень менше ніж через рік.
*****
Західна Інформаційна Корпорація (ЗІК), 15 вересня 2007 року
В’ячеслав Кириленко увійшов в історію, привітавши у Королівських залах творців «Енциклопедії Львова»
Львівська погода розчулилася з’явою у видавництві «Літопис» першого тому «Ециклопедії Львова й внесла свій експромт у його репрезентацію: урочистість із Італійського патіо перенесли до Королівської зали, де місця всім запрошеним не вистачило, — про це сьогодні 15 вересня повідомив кореспондент ЗІКу.
Розділити радість із авторським колективом видання, над яким працювало 151 особа, прийшли Генеральний консул Республіки Польща у Львові Вєслав Осуховський, міський голова Львова Андрій Садовий, ректор Львівського національного університету ім. І.Франка Іван Вакарчук, академік Ярослава Ісаєвич, на численна когорта істориків і видавців, які спеціалізуються на випуску історичної літератури. Під музику камерного ансамблю оркестру «Академія» під керівництвом Артура Микитки та слайд-шоу із ілюстрацій «Енциклопедії Львова» ведуча доцент Ірина Старовойт запросила до слова згаданих осіб, а також художника книжки Андрія Кіся, літературного редактора Мирославу Олійник, голову редколегії Романа Шуста, директора бібліотеки ЛНУ Василя Кмитя, меценатів Степана Кубіва та Саїда Фарбазова, персонажа «Енциклопедії» художника Євгена Безніска та двох авторів – Андрія Козицького та Ігоря Підкову, які трудилися над книжкою 581 день.
Промовці означили започатковане видавництвом «Літопис» багатотомне й повноколірно ілюстроване видання – як крок назустріч славі міста, яке за свою історію робило спроби власної енциклопедії і не полишатиме їх робити й надалі, однак вони не конкуруватимуть, ва тільки доповнюватимуть одна одну. Від 18 століття Львів прагнув своєї енциклопедії, ця стала його атестатом зрілості, не відкинувши таких джерел, як легенди, перекази й навіть плітки, не кажучи вже про літописи та архівні акти. «Правда нічого не перемагає, вона просто лишається до часу, коли буде сприйнятою. Це спокійне, не афектоване слово про Львів, сказане наново» — охрестив своє дітище Андрій Козицький, а Ігор Підкова сказав: «Якби наші попередники могли вертатися, то Грушевський повернувся б до Львова у той час, коли Львів після Петербургу та Варшави був найбільшим центром книговидання. Тут Грушевський започаткував неалфавітну енциклопедію «Український народ в минулому й теперішньому». Зараз Львів сформував цілу школу історіографів. Місто занадто довго очікувало своєї енциклопедії, щоб вона вийшла пересічною. Це яскраве напружене полотно історії різних часів, коли Львів був і столичним і периферійним, і самоврядним містом. Це не кінець, і не початок. Це кінець початку». Продовжуючи цю тему, Мирослава Олійник запевнила, що в останньому тому на літеру «Ф» читачі неодмінну знайдуть згадку про те, що на форумі видавців у Львові було репрезентовано перший том «Енциклопедії».
Один із політичних лідерів блоку «НУ-НС» В’ячеслав Кириленко, який не зрезигнував із запрошення узяти участь у репрезентації «Енциклопедії Львова» поділився своїми враженнями про місто, яке він, уродженець Білої Церкви над Россю, відкрив для себе в 1988 року студентом. «Львів потребує прочитання всіх сторінок свої історії, своєї архітектури, доль тих людей, котрі пов’язані із містом., Без Львівєєян важко уявити також наш блок., який виступає за більш українську Україну і зробить усе можливе, щоб так було, щоб уряд повернувся обличчям до української культури, української книги. Ми намагалися це робити як державні чиновники, готували відповідні програми, закони, але не склалося… Прийшли ті, хто може й книжок не так любить… Але ці труднощі минуть, але я знаю одне – вони не минуть без львів’ян!», – сказав В’ячеслав Кириленко.
Останній протокольний момент репрезентації «Енциклопедії Львова» полягав у тому, що її перший том зробили історичним експонатом і передали на збереження директору Львівського історичного музею Богдану Чайковському.
Category: Книги науково-технічні
